“Пропоную поговорити про системи накопичення електроенергії як інструменти для маневрування об’єктів ВДЕ. Ми розуміємо, що тема набирає актуальності з кожним місяцем, давно обговорюється, але скільки-небудь помітних зрушень не відбувається. А повинні відбуватися, якщо ми підтримуємо всесвітній тренд на «зелену» енергетику. При цьому чіткого розуміння, хто ж повинен виступити локомотивом змін і перейти від гасел до конкретних дій, у держави, судячи з усього, немає.
Сьогодні в багатьох країнах з рівнем виробництва енергії з ВДЕ в рази вище, ніж в Україні, успішно діють акумулюючи потужності сo smart grid-системами. Світовий досвід в цьому напрямку накопичений чималий, його необхідно вивчати і застосовувати в Україні, не намагаючись винайти велосипед.
Здавалося б, все давно придумано, просто бери і роби. Чому ж ні компанії, ні держава цим не займаються?
З моєї точки зору, питання в грошах. Наприклад, ми постійно говоримо про те, що на реконструкцію доріг необхідні десятки мільярдів гривень на рік протягом десяти років. І це тільки для того, щоб привести їх у більш-менш нормальний стан. Такі цифри нікого не дивують. Чому тоді ніхто не говорить, що на нормальну, «здорову» енергетику теж потрібно виділяти по кілька мільярдів щороку протягом декількох років? І тоді у нас є шанс отримати сучасну, високоманеврену, дуже зручну енергосистему, яка буде гарантовано забезпечувати всіх споживачів якісною електроенергією, незалежно від того, в якій частині країни вони живуть.
Що ж стосується бізнесу, то він активно не займається розвитком маневрених потужностей через слабку мотивацію з боку держави і відсутність економічних передумов. Наприклад, я як власник кількох СЕС не бачу економічної основи для таких рішень. Вона з’явиться в двох випадках: (1) в разі дуже великих штрафів за небаланс і (2) в разі обмежень по періодах доби на видачу моєї генерації без компенсації.
Тоді це може змусити мене, наприклад, накопичувати енергію вдень і видавати її в енергосистему вночі. Поки обидва зазначених вище чинника не є для бізнесу критичними, гроші в це вкладатися не будуть. І причина проста: для інвестора будь-які зайві вкладення зміщують термін окупності, і невідомо, чи будуть вони економічно обгрунтованими.
Безумовно, генеруючі компанії можуть займатися маневреними потужностями. Це питання з області управління об’єктами альтернативної енергетики: яку частку генерації потрібно видавати в мережу, а яку – накопичувати. Накопичувачі повинні управлятися розумними системами smart grid, які прогнозують і пов’язують воєдино дані по погоді, традиційним джерелам енергії, накопичують масиви даних по сонячної і вітрової активності. Все це аналізується і приймаються рішення.
Але зараз в сфері забезпечення маневреності м’яч на стороні держави. Держава створює правила гри на ринку. Ми, бізнес, за цими правилами працювали і працюємо. Саме держава дала стимул розвитку галузі «зеленої» енергетики. Стимул дуже правильний, не сперечаюся. Але зараз дивно чути претензії, що, мовляв, багато набудували і що ж, мовляв, тепер з усіма цими потужностями робити. Скажіть, що ми зробили не так?
Замість того, щоб озвучувати красиві гасла формату «нам потрібно впроваджувати smart grid» або «нам не вистачає 2 ГВт високоманеврових потужностей», держава повинна в існуючий енергетичній стратегіі прописати конкретну «дорожню карту» і розробити програму. В чому питання? Коли бізнес побачив економічну привабливість, побудував 2 ГВТ за рік тільки за сонцем – ми це добре бачимо. Держава, яка зацікавлена впровадити ці накопичувальні потужності, знайде і економічну основу, і інвестора.
За рік-два це можна зробити, що дозволить альтернативної та традиційної енергетики рухатися далі. Це стосується і «солнечников», і «вітренніків» – можна і потрібно діяти спільно. Навіть якщо зобов’язати бізнес при будівництві великих об’єктів ВДЕ передбачати певний відсоток акумулюючих потужностей, – немає проблем, я готовий в цьому брати участь. Адже набагато ефективніше це буде робити спільними зусиллями бізнесу в рамках єдиної державної програми. Наприклад, встановити в декількох регіонах країни storage-потужності великого обсягу точно буде вигідніше, ніж кожному виробнику індивідуальним чином монтувати їх на своїй СЕС або ВЕС. І це серйозно знизить капітальні витрати на будівництво. Будьте впевнені, що бізнес підхопить цю ідею і з готовністю прийме пайову участь, якщо все це грамотно і чітко подати.
Крім того, вважаю, що умови щодо приєднання і вартість вже зараз дозволяють державі накопичувати кошти і інвестувати в акумулювання і маневрування. Держава ж дуже високо підняла планку по приєднанням. За прикладами далеко ходити не потрібно: у тій же Польщі вартість приєднання в п’ять разів нижче, ніж у нас (у нас 50000 євро / МВт, там 10000 євро / МВт). Як будівельник я стверджую, що у нас вартість дійсно сильно завищена. Навіть з урахуванням зносу наших електромереж, це повинно коштувати максимум половину від озвученої суми. Ось вам і один з джерел фінансування маневрених потужностей. Помножимо 25000 євро на 2000 необхідних для акумулювання мегават – отримаємо € 50 млн. За ці гроші можна побудувати від 100 до 200 мегават акумулюючих потужностей, або 10% від необхідної нам кількості. Причому ці кошти можна прямо зараз виймати з ринку, і вони жодним чином на нього не вплинуть. Уявіть, чого можна досягти, якщо розробити грамотну програму.
Державі з усіх боків вигідно створювати балансуючи потужності, оскільки вони забезпечать більш гнучку роботу енергосистеми. Одже «зелений» тариф поступово буде знижуватися. Так, потрібно витримати це фінансове навантаження протягом десяти років, а далі держава буде мати у своєму розпорядженні і управляти величезну кількість диверсифікованих джерел електроенергії з абсолютно ринковою ціною. Важливо розуміти: або держава субсидує інвесторів (за рахунок залучення коштів ЄБРР, наприклад) і вони розвивають ці потужності, або буде змушена створювати ці потужності самостійно. Іншого шляху просто не існує.
Моя думка: найбільш ефективним рішенням для нашої країни буде баланс між гідроенергетикою і створенням нових маневрених потужностей на базі акумуляторних накопичувачів. Майбутнє однозначно за storage, оскільки сонце і вітер можна балансувати тільки таким чином. З урахуванням того, що у нас в Україні хороша гідроенергетика, її теж необхідно розвивати, посилювати гідроакумулюючі станції, і за рахунок цього брати участь у балансуванні.
Я впевнений, що сьогодні і Укренерго, і Мінекоенерго реально усвідомлюють і потреби країни по створенню маневрених потужностей, і придбали первинний досвід, зіткнувшись з проблематикою на практиці. І вже зараз вони куди більш компетентні, ніж ще три-п’ять років тому, для прийняття адекватних ринку рішень.
Питання лише в тому, наскільки цивілізовано це буде вирішуватися – власник і директор ЕДС Олександр Запишний“
За матеріалами http://reform.energy
